26 липня 1931
р. народився Іван Дзюба, український
літературознавець, критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, Герой
України, академік НАНУ, почесний доктор НаУКМА, голова Комітету з Національної
премії України імені Тараса Шевченка (1999–2005 рр.), головний редактор журналу «Сучасність»
(1990-ті рр.), член редколегій наукових часописів «Київська старовина», «Слово
і час», «Євроатлантика» та ін.
У вересні
1965 року на прем'єрі фільму «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна»
(Київ) разом із Василем Стусом і В'ячеславом Чорноволом вийшов на сцену з
першим у СРСР публічним протестом проти політики влади, оприлюднивши інформацію
про таємні арешти української творчої інтелігенції. 1965 року написав памфлет «Інтернаціоналізм чи русифікація?» про
загрозливі проблеми національних відносин у соціалістичному суспільстві. У
1970-х роках був підданий гонінням за погляди, висловлені в окремих
публікаціях, у1972 р. - виключений зі Спілки письменників України, в 1973 р. Київський
обласний суд засудив його до 5 років ув'язнення і 5 років заслання за
«антирадянську» працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Згодом був
помилуваний.
Іван Дзюба –
автор близько 400 праць. Найбільш значимими є «Звичайна людина чи міщанин?», «Інтернаціоналізм
чи русифікація?», «Грані кристала», «Стефан Зорян в історії вірменської
літератури», «Автографи відродження», «Садріддін Айні», «У всякого своя доля», «Бо
то не просто мова, звуки», «Застукали сердешну волю…», «Між культурою та
політикою», «Спрага», «Пастка. 30 років із Сталіним, 50 — без Сталіна», «Тарас
Шевченко: Життя і творчість», «Вимирання слова», «Микола Хвильовий: «Азіятський
ренесанс» і «психологічна Европа», «На пульсі доби», «Вітчизна у нас одна», «З
криниці літ. У 3-х томах», «Спогади і роздуми на фінішній прямій», «Не окремо
взяте життя», «Нагнітання мороку: від чорносотенців ХХ ст. до українофобів
початку ХХІ ст.», «Донецька рана України: Історико-культурологічні есеї» та ін.
Немає коментарів:
Дописати коментар