Харченко Вікторія (учениця 11 класу)
Хочу розповісти вам про своє
щоденне заняття – вивчення української мови. Урок із цього предмету в мене
майже кожного дня, і тому щодня я сиджу та гризу граніт науки. Та здається, що
скоро цей граніт згризе мене, бо правила вже починають мені снитись. Наприклад,
колись ми всім класом шукали помилки на вивісках, так я ще довго ходила й
подумки виправляла їх. Але важливо не це, а ось що…
Отже, приходжу я з пар і починаю
виконувати домашнє завдання. Розкладаю всі книжки та зошити навколо себе та й
сиджу, як принцеса на горошині. Здається, що скоро з цих підручників я зроблю
собі височезну гору.
Іноді я читаю лежачи, і тут
неважко здогадатись, що зі мною трапляється. Так, моя персона засинає і
зошит падає на мене.
Коли ж пишу щось серйозне,
дівчата починають сміятись, і тоді півгодини ніхто нічого не робить.
До речі, у нас у гуртожитку є
серйозна проблема: раптово зникає гаряча вода, і поки я чекаю дива (увімкнення
води), то встигаю вивчити всі правила з української мови.
Іноді дівчата в кімнаті голосно
розмовляють, і тоді поняття й терміни змішуються з розповідями про собак і
котів, хлопців та сосиски.
Найголовнішим аспектом вивчення є
правильно покладений під подушку зошит. Я вірю в це, хоча це дитячі забобони.
А якщо я дивлюсь відеоуроки, то
довго не можу виплутатись із всесвітньої мережі.
Вчу я зазвичай до опівночі.
Звісно, що намагаюсь вивчити все, бо не дозволяє совість лягти спати, не
повчивши уроки. Весело виконувати завдання в гуртожитку.
Ось так я вивчаю українську мову
в ліцею.
Немає коментарів:
Дописати коментар