фото
20.01.17
19.01.17
День народження Є. Маланюка
20 січня 1897 р. народився
Євген Маланюк – український
письменник, "імператор залізних строф", культуролог-енциклопедист, публіцист,
літературний критик, сотник Армії УНР, автор поетичних збірок: «Стилет чи
стилос», «Гербарій», «Земля й залізо», «Земна мадонна», «Перстень Полікрата», «Вибрані
поезії» , «Влада», «П'ята симфонія», «Поезії в одному томі», «Остання весна» ,
«Серпень», «Перстень і посох», «Поезії з нотатників».
Вітаю з Водохрещем!
Святом
Богоявлення («Водохреща»,
«Ордан», «Ардан», «Йордан», «Відорощі») завершувалося
різдвяно-новорічне дванадцятидення. На Водохреща
обов’язково ходили до церкви. Кульмінаційним моментом свята Богоявлення було освячення води, коли священик занурював
хрест у воду. За давньою традицією ця церемонія проходила 19 січня просто неба,
на берегах річок, струмків, озер. Напередодні свята на льоду спеціально
вирубували великий хрест, потім пробивали
ополонки, а з льоду й снігу робили одне або кілька скульптурних зображень хреста, які нерідко обливали буряковим
квасом, від чого ті набували червоного кольору. Навколо хрестів подекуди
ставили ялинки чи інші вічнозелені дерева.
Багатолюдні хресні ходи до річки влаштовувалися у день Водосвяття в селах і
містах України. Крім церковних корогв та ікон учасники цих процесій несли з
собою запалені «трійці» — три свічки,
перевиті стеблами базиліку, чебрецю та інших квітів. Під час самого водосвяття
в багатьох місцевостях стріляли з рушниць — «розстрілювали коляду». У народі побутувало
повір’я, що ці постріли розганяють вовків, які ходили до «Водохрещ» зграями.
Під час рушничної стрілянини у небо підкидали
голубів, прикрашених стрічками з кольорового паперу. Поява птахів на
Йордана символізувала «Духа Божого», який зійшов в образі голуба з небес на
Христа під час цього хрещення.
Освячену
воду
люди намагалися чимшвидше набрати в посуд і рознести по домівках. Вірили, що в
того, хто зробить це першим, краще буде розмножуватися
худоба і розвиватися все господарство. Орданській воді приписували
чудодійні лікувальні властивості, її давали тим, хто постраждав від пристріту
(вроків), хворим людям і тваринам. Особливо цінувалася вона пасічниками.
Лікувальними та захисними властивостями наділялася не лише сама вода, а й усі
предмети, які мали стосунок до ритуалу хрещення. У багатьох
місцевостях України дівчата і жінки намагалися захопити разом з водою по кілька
камінчиків. Улітку їх клали на городі, що мало збільшити врожай овочів:
капусти, огірків тощо.
В Україні відомий також звичай хрещенських купань. До крижаної купелі в
освяченій воді як до радикального засобу порятунку вдавалися хворі на різні
хвороби люди. У
http://ethnography.org.ua/content/svyato-vodohreshcha
17.01.17
Індивідуальні завдання з української мови та літератури: міжпредметні зв'язки
АНАЛІЗ СТАТИСТИЧНИХ ДАНИХ (групова робота)
СТВОРЕННЯ ПРЕЗЕНТАЦІЙ (індивідуальна робота)
І курс, клас української філології
І курс, клас іноземної філології
І курс, фізико-математичний клас
ІІ курс, клас іноземної філології
ІІ курс, клас української філології
18 січня - Голодна кутя (Другий Святвечір)
Готується
тричі:
на Святий Вечір — Багата кутя, перед Старим Новим роком — Щедра кутя й у
переддень Водохрещі — Голодна кутя.
Для приготування куті використовували
спеціально оброблене в ступі пшеничне або
ячмінне зерно. Страва мала бути пісною. Однак
до зерна додавали товчений мак, волоські
горіхи та розпарені родзинки. Варилася кутя в глиняних горщиках. Доброю ознакою вважалося, коли
зерно «підходило», коли верх западав,
— на лиху вість або чиюсь смерть: «Як кутя верх виведе, то добре, а як западе —
на вмируще». Під час приготування куті господиня
квоктала, щоб кури неслися. За звичаєм,
горщик із кутею на покуть відносив наймолодший
у родині хлопчик. Нести горщик годилося новими вовняними рукавичками, які
заздалегідь готували батьки. Ідучи зі стравою,
хлопчик казав: «Несу кутю на покутю, на зелене сіно, щоб бджоли сіли!»
Потім один раз або тричі кидали кутю на стелю, «щоб бджоли роїлись», бо скільки
прилипне зерен, стільки наступного року розплодиться роїв, народиться ягняток
або вродить лантухів збіжжя. Святу вечерю починали і закінчували кутею.
Поївши, родина сідала на покуті на сіно,
де стояла кутя, і починала квоктати, уподібнюючись курці, яка сидить на яйцях,
для того, щоб квочка гарно доглянула курчат; потім згрібали зі столу трохи сіна
і клали в те місце, де буде сидіти квочка; частину сіна давали також худобі.
Із Водохрещею
пов'язаний обряд «проганяння куті» і
«розстрілювання мороза». Опівночі всі виходили з хати на двір з макогонами,
ложками, іноді й вилошниками, били ними об зовнішні хатні кути, тини чи ворота,
вигукуючи:
Тікай кутя з покутя,
А узвар — іди на базар,
А ви, кури, — на яйця,
Паляниці лишайтесь на полиці,
А Дідух — на теплий дух,
Щоб покинути кожух!
Якщо на цей час ще залишалася не спожита
кутя, її віддавали худобі. За
повір'ям, на Водохреще душі предків вже повернулися до своїх постійних
пристанищ.
Підписатися на:
Дописи (Atom)