АНАЛІЗ СТАТИСТИЧНИХ ДАНИХ (групова робота)
Підрахувати кількість простих і складних речень (ССР, СПР, СБР, СР із
різними видами зв’язку).
Найгарніша
мама
(Павлюк, Пилипенко, Пирог)
Випало Совеня із гнізда та й повзає. Далеко забилось, не може знайти
рідного гнізда. Побачили птахи малого - некрасивого, з великою голівкою,
вухатого, банькатого, жовторотого. Побачили та й питають, дивуючись:
- Хто ти такий, де ти взявся?
- Я Совеня, - відповідає мале. - Я випало з гнізда, не вмію ще літати і
вдень дуже погано бачу. Я шукаю маму.
- Хто ж твоя мама? - питає Соловей.
- Моя мама Сова, - гордо відповідає Совеня.
- Яка ж вона? - питає Дятел.
- Моя мама найгарніша.
- Розкажи, яка ж вона, - питає Дрізд.
- У неї голова, вуха й очі такі, як у мене, - відповідає з гордістю Совеня.
- Ха-ха-ха! - зареготали .Соловей, Дятел і Дрізд. - Та ти ж потвора.
Виходить, і мати твоя така сама потвора.
- Неправда! - закричало Совеня. - Мама в мене найгарніша.
Почула його крик Сова, прилетіла потихеньку, взяла Совеня за лапку й повела
до рідного гнізда. Совеня уважно подивилося на свою маму: вона була найгарніша.
Добре слово
(Радзієвська, Расюк, Романченко)
В однієї жінки була маленька донька Оля. Коли дівчинці виповнилося п'ять
років, вона тяжко захворіла: простудилась, почала кашляти й танула на очах. До
нещасної матері почали приходити родичі: Олині тітки, дядьки, бабусі, дідусі.
Кожен приносив щось смачне й поживне: липовий мед і солодке коров'яче масло,
свіжі лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон з курячого крильця.
Кожен говорив: "Треба добре харчуватися, треба дихати свіжим повітрям і
хвороба втече в ліси й на болота".
Оля їла мед у стільниках і солодке коров'яче масло, лісові ягоди й горіхи,
перепелині яєчка й бульйон з курячого крильця. Але нічого не допомагало -
дівчинка вже ледве вставала з ліжка.
Одного дня біля хворої зібрались усі родичі. Дідусь Опанас сказав:
- Чогось їй не вистачає. А чого - і сам не можу зрозуміти. Раптом
відчинились двері і в хату ввійшла прабабуся Олі - столітня Надія. Про неї
родичі забули, бо багато років сиділа прабабуся Надія в хаті, нікуди не
виходила. Але почувши про хворобу правнучки, вирішила навідати її.
Підійшла до ліжка, сіла на ослінчик, взяла Олину руку в свою, зморшкувату і
маленьку, й сказала:
- Немає в мене ні медових стільників, ні солодкого коров'ячого масла, немає
ні свіжих лісових ягід, ні горіхів, немає ні перепелиних яєчок, ні курячого крильця.
Стара я стала, нічого не бачу. Принесла я тобі, мила моя правнучко, один-єдиний
подарунок: сердечне бажання. Єдине бажання залишилось у мене в серці - щоб ти,
моя квіточко, видужала й знову раділа ясному сонечкові.
Така величезна сила любові була в цьому доброму слові, що маленьке Олине
серце забилось частіше, щічки порозовішали, а в очах засяяла радість.
- Ось чого не вистачало Олі,- сказав дід Опанас.- Доброго слова.
Бо я -
людина
(Семенченко, Сірик, Стеценко)
Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх - батько й семирічний син.
Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу.
Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі.
Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не
помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.
Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко.
Батько каже синові:
- Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько
спіткнувся й забив ногу.
Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги
сидить сивий старий дід.
- Дідусю, - запитав хлопчик, - ви не бачили тут каменя?
- Я прибрав його з дороги.
- Ви також спіткнулися й забили ногу?
- Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.
- Чому ж ви прибрали камінь?
- Бо я - людина. Хлопчик зупинився у задумі.
- Тату, - запитав він, - а ви хіба не людина?
Який слід
повинна залишити людина на землі?
(Снігір, Сташук, Усенко)
Старий Майстер звів кам'яний будинок. Став осторонь і милується.
"Завтра в ньому оселяться люди", - думає з гордістю. А в цей час біля
будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької
ніжки на цементі, який ще не затвердів.
- Для чого ти псуєш мою роботу? - сказав з докором Майстер.
Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі.
Минуло багато років, Хлопчик став дорослим Чоловіком. Життя його склалось
так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до
чого не прихилявся - ні руками, ні душею.
Прийшла старість. Згадав старий Чоловік своє рідне село на березі Дніпра.
Захотілось йому побувати там. Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми,
називає своє прізвище, але всі здвигують плечима - ніхто не пам'ятає такого
Чоловіка.
- Що ж ти залишив після себе? - питає у старого Чоловіка один дід, - Є в
тебе син чи дочка?
- Немає у мене ні сина, ні дочки.
- Може, ти дуба посадив?
- Ні, не посадив я дуба...
- Може, ти поле випастував?
- Ні, не випастував я поля...
- Так, мабуть, ти пісню склав?
- Ні, й пісні я не склав.
- Так хто ж ти такий? Що ж ти робив усе своє життя? - здивувався дід.
Нічого не міг відповісти старий Чоловік. Згадалась йому та мить, коли він
залишив слід на сходинці. Пішов до будинку. Стоїть той наче вчора збудований, а
на найнижчій сходинці - закам'янілий відбиток Хлопчикової ніжки.
"Ось і все, що залишилось після мене на землі, - з болем подумав
старий Чоловік.- Але цього ж мало, дуже мало... Не так треба було жити..."
А серце тобі
нічого не наказало?
(Харченко, Цапко)
Андрійко прийшов зі школи і побачив заплакану матір. Він поклав книжки й
сів за стіл. Чекає обіду.
- А тата відвезли в лікарню, - каже мати. - Занедужав батько.
Вона чекала, що син занепокоїться, стривожиться. Та син був незворушний,
спокійний.
Мати великими очима дивилась на Андрійка.
- А нам завтра до лісу йти, - каже Андрійко. - Завтра ж неділя. Учителька
наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій ранку.
- То куди ж ти підеш завтра? - запитала мати.
- До лісу... Як наказала вчителька.
- А серце тобі нічого не наказало? - спитала мати й заплакала.
Немає коментарів:
Дописати коментар