…така любов буває раз в ніколи,
вона ж промчить над зламаним життям,
за нею ж будуть бігти видноколи,
вона ж порве нам спокій до струни,
вона ж слова поспалює вустами…
«Про кохання» Л. Костенко
за нею ж будуть бігти видноколи,
вона ж порве нам спокій до струни,
вона ж слова поспалює вустами…
«Про кохання» Л. Костенко
Коли
я буду навіть сивою,
і
життя моє піде мрякою,
а
для тебе буду красивою,
а
для когось, може, й ніякою.
«Про нетлінну красу» Л. Костенко
І як
тепер тебе забути?
Душа до
краю добрела.
«І як
тепер тебе забути…» Л. Костенко
Твоя любов – на
грані маячні
і віра – у
наївності на грані.
«І скаже світ: - Ти крихта у
мені…» Л. Костенко
Тут головне
— дивитись в очі звіру
і просто
— залишатися людьми.
«А затишок співає, мов
сирена...» Л. Костенко
Вечірнє сонце,
дякую за день,
за цю потребу
слова, як молитви.
«Вечірнє сонце,
дякую за день…» Л. Костенко
Будь щедрою,
хай плаче твоє
листя,
роздай плоди
і знову зацвітай.
«Будь щедрою,
хай плаче твоє
листя…» Л. Костенко
Людині бійся
душу ошукать,
бо в
цьому схибиш –
то уже навіки.
«Життя іде і все без коректур...» Л. Костенко
Люблю чернігівську
дорогу –
весною, влітку,
восени.
Там досі
моляться Стрибогу
високі в
соці ясени.
«Люблю чернігівську дорогу…» Л. Костенко
Моя любове!
Я перед тобою.
Бери мене
в свої блаженні
сни.
Лиш не
зроби слухняною рабою,
не ошукай
і крил не
обітни!
«Моя любове! Я
перед тобою…» Л. Костенко
І минатиме
час, нанизавши
сотні вражень,
імен і країн,
–
на сьогодні,
на завтра, назавжди!
–
ти залишишся
в серці моїм.
«І минатиме час,
нанизавши…» Л. Костенко
Хай буде
легко. Дотиком пера.
Хай буде
вічно. Спомином пресвітлим.
Цей білий
світ — березова
кора,
по чорних
днях побілена десь
звідтам.
«Хай
буде легко. Дотиком
пера…» Л. Костенко
Які щасливі
очі у казок!
Я прокидаюсь,
серце калатає.
Зима стоїть
персидська, як бузок,
і жоден
птах її не
хилитає.
«Які щасливі очі
у казок…» Л. Костенко
