1. Поставити розділові знаки в реченнях:
1. Ясени
та акації та велетні дуби загороджують
шлях суховіям а кутики галявин прикрашають парк.
2.
Розквітне тюльпанове дерево і
заворожить кожного.
3. Ще одна
мить і перед нами відкриється світ
давнього лісу.
4. Квітують
кущі і гінгко пам’ятає вік камінний.
5. Тут
серед кримських сосен ставок з острівком
і лататтями обмережили верби.
6. А
недалеко квітує акація та розлігся барвистий степ.
7. Що
знаєш половецька бабо про цей край і чим здивуєш ти степе?
8. Серед
різнотрав’я Дністровського каньйону на старих перелогах
квітують гіркі й сиві трави, полини і після нагрітого сонцем дня встає над ними
сивий дим та млосний чад.
9. О полини чи є ви згадкою віків чи сивий ваш дух мов
той хміль покликаний хвилювати знову
нашу душу.
10. Тут щовесни проростає це буйне зело і цвіте воно
золотисто-сивою гіркотою.
11. А восени загуде вітер і рознесеться темне насіння.
12. Та влітку тонкі високі стебла полину пишніли а
поміж них прозирали маленькі деревце
деревію вкриті біленькими квіточками.
13. Обізветься
жайвір і сколихнеться цей зелено-золотий
океан.
14. А навколо дзвенить степове різнотрав’я і манить у
світанковій золотавості Дністер.
15. Коли місячно тоді степ
стає заворожений а садок повниться чарами ластівки сплять усе повите сном
тільки ти на ногах та зоряна вода з колодязя дивиться не спить...
16. Та недарма кажуть дасть Бог купця а дідько розгудця.
17. Ось тут я вже
пильную це ж таке місце де не тільки земля але й дерево пахне грибами.
18.
Цвіла яблуня що поблизу колодязя цвіло зілля романець на моріжку а в долині де
зеленіє густа трава навіть здаля виднілися жовті кульбаби синюваті сокирки і
фіалкові медуниці.
19. Гілки дерева підтримуючи склепіння крон немов
колони тяглися стрімко вгору і тому здавалося що йдеш безкраїм храмом.
20. Простір моря потемнів місячна доріжка пригасла і
сам місяць звернувши на захід дотліває червоною купою за містечком за пагорбами
де вдень було б видно розлогі плантації виноградників.
21.І навряд чи
хто бачив як вмирає бджола літає до останнього вона і вмирає в польоті!..
22. Та опеньки в нас це не гриби а півгриби їх коли вони є і
п’ятилітній малюк назбирає.
23. Справді під темним небом затривожився ліс
закипіло листя на ньому деревам захотілося бігти але вони не знали куди
податися й стогнучи металися на всі боки.
24. Книги морська глибина хто в
них пірне аж до дна той хоч і труду мав досить дивнії перли виносить.
25. Він розплющився і вона зрозуміла за що любить цього
не зовсім збагненного чоловіка очі його були зовсім такі які бачила у
першокласників коли вперше сідали вони за парти і вперше засвічували погляд до
вчительки яка переступала класний поріг.
26. Одного не знав Баглай
після того як попрощались вони коло автобуса не повернулась Єлька більше на
Зачіплянку.
27. Без тебе день вмирав сьогодні без тебе захід смутно гас
і сонце сходило в безодні…
28. Сніги зацвіли так як іще не цвіли досі і
сяйво розквітлих снігів наче аж гримить нестримною радістю і все довкола
перейнялось її настроєм дерево і пташка протоптана до колодязя стежка й людина
що йде з відрами по воду.
29. Підводжу голову мої рядки переполоті а коло
рову стоїть чорнява дівчина і кличе обідати.
30. Та виявляється не так
просто спустошити душу людську виявляється й після всіх жахіть у ній
незруйнованим може зостатися те що було і кінь і співи і цвіт вранішньої зорі і
семибарвна райдуга в росистому небі над Тернівщиною…
2. Визначити різновиди речень, побудувати схеми:
1. Вишневі садки, ружі
понад плотом, криниці, біленькі хатки – все це Україна, неповторна і чарівна,
все це входило і входить у той дух, який творить націю.
2. Хочу говорити про
пісню, тому що без неї не можна уявити народного життя: вона обіймає всі
сторони людської поведінки і діяльності, всю глибоку, багатогранну палітру
душевних переживань.
3. На груші, що ніби
ще цвіла, жовтіли кругленькі пахучі гнилички й осипалися додолу, а деревцята на
розсаднику підросли, уквітчалися густим листям.
4. Коли на городі з’являвся
перший пуп’янок огірка чи зацвітав повернутий до сонця соняшник, мати брала
мене, малого, за руку і вела подивитися на це диво, і тоді в блакитнавих очах
її назбирувалось стільки радості, наче вона була скарбничим усієї землі.
5. Ця чудова купальська
ніч творила в лісі справжні дива: чулися голоси якихось незнаних птахів, на
галявині, що світилася феєричним сяйвом, завели свій танок лісові дівчата-мавки.
6. Там, де калинно
шепочуться з вітром роки, там, де світанок спадає на ожеледь ночі, в білому
вальсі кружляють дві юні руки, в білому вальсі палають закохані очі.
7. Українське слово не
просто заявило про своє воскресіння: воно довело на повен голос, що не
підвладне ні русифікації, ні онімечуванню, ні мадяризації, що воно – велике
слово великого народу.
8. Жовтогаряча осінь
стоїть над Осокорами, розкинувши високо над землею блакитні небеса; по садах
загуляли золоті падолисти, та ще срібне павутиння літає в повітрі, снує свою
дивну пряжу над перелазами.
9. Під осінніми
високими зорями затихають оселі, і тепер стає чутнішою мова роси,
напівроздягнених дерев і вчорнілих задуманих соняшників, що вже не тягнуться ні
до сонця, ні до зірок.
10. Мати перша у світі
навчила мене любити роси, легенький ранковий туман, п’янкий любисток, м’яту,
маковий цвіт, осінній гороб і калину, вона першою показала, як плаче од радості
дерево, коли надходить весна, і як у розквітлому соняшнику ночує оп’янілий
джміль.
11. Скільки оком
сягнеш, розпростерся хвилястий, зелений океан, збрижений велетенськими
химерними хвилями, що йшли одна за одною: то ліс підіймався на кряжі гір,
опускався і знову підіймався...
12. Ранок – це рожева
птаха, що прилiтає iз-за Княжої гори, за рожевою птахою прилiтає бiлою птахою
день, на змiну бiлiй птасi прилiтає сiрою птахою вечiр, а вже нiч прилiтає з
Княжої гори птицею чорною.
13. І марили айстри в
розкішнім півсні про трави шовкові, про сонячні дні, – і в мріях ввижалась їм
казка ясна, де квіти не в’януть, де вічна весна…
14. Тарас Шевченко
народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до
тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього
людства знаходять безсмертя.
15. Ясноока поетова
муза з дитинною мудрістю прагне зазирнути в глибини й праглибини сутнього, все
довколишнє її щиро дивує, бо ж стільки життя таїть у собі речей значних,
загадкових, бо ж взагалі в житті нічого нема неістотного.
16. Дiд Гордiй сидить
пiд хатою в бiлiй полотнянiй сорочцi, струже ложку з деревини, й кучерявi
стружки облiпили дiда, як бджоли вощину.
17. Тут, як і всі
рази, танцювали над сивими заростями полину білани капустяні, химерно
підскакуючи й присідаючи; неподалік журкотіла річка, і плив по ній човном
рибалка, одягнений у солдатське галіфе і в куфайку.
18. Мати сидить у
біленькій хустині, такий дашок зробила на очі, щоб не сліпило сонце; на лице їй
упала тінь, і мати ще строгіша від того, замислена, заклопотана.
19. Здавна вважалося:
щоб полюбити – треба знати, а щоб знати – маєш полюбити.
20. До обіду ми
впоралися з роботою – розілляли по кадубках свіжий гречаний мед, повставляли
рамки, а медогонку, по стінках якої ще було доста солоду, винесли в сад, і
бджоли густо обсіли її.
21. Сопілка плакала й
жалілася на долю, зорі кліпали, ніби їм на очах стояли сльози, і вітер сумно
зітхав з житом.
22. Мовчало небо,
високе, широке і наче зблідле від спеки, яка, здавалось, сунула від його все
дужче та дужче на маленьке подвір’я, устелене знесиленими людьми; і навіть
непосидливі горобці затихли й поховались кудись у затінок.
23. Рівень розвитку
рідної мови відображає рівень духовного розвитку нації: словник – це те, що
нація знає про світ, а граматика – це те, як вона про це говорить.
24. Може, в цьому
найприкметніша риса людського життя: доки ти дитина – не помічаєш краси
дитинства.
25. Там, де лави
спадали, було біло-біло і піняво, переколочено, окремі струмені цвіркали високо
в небо, а далі вода знову мчала рівним ясним потоком, ледь-ледь запінюючись
подекуди над схованими в глибині каменями або перекочуючись через них.
26. У дні вересневі,
коли осінь обснує Романівщину срібним павутинням, і повітря в усі сторони світу
стане безмежно прозорим, і така лагідна тиша стоятиме над степом, цей нічийний
терен тоді туманно ягідками синіє в рясній росі, і кожна росинка в ці тихі
осінні ранки висітиме довго, задумливо.
27. Пахощі зрілого
хліба особливо були відчутні вечорами, коли спадала спека і настояне на колосках
повітря розтікалося селом, а гарячий вітер з одного поля ніби сповіщав
хліборобам: пора косити.
28. Вишнево-яблуневі
садки, ще сьогодні зранку такі змерзлі й розпачливі, подобрішали, потеплішали;
село звеселіло, і людські обличчя погіднішими стали.
29. Лівий берег
низинний, сірий, хапає пустельністю за серце, і, коли людина дивиться на нього,
її огортає безпричинна туга.
30. Я і досі завжди із
хвилюванням входжу в передосінню золотисту втому полів, я і досі не можу
спокійно дивитися на останні, сизі від негоди вітряки, на ці добрі душі українського степу, що віками вписували в сторінки хмар і неба нелегкий літопис
хліборобської долі.
3. Виконати онлайн-тести: