До Феодосія
Печерського почали приходити князі та знатні люди, котрі вважали за честь
жертвувати на користь обителі. Це дало змогу розпочати будівництво наземного
монастиря, який мав прийти на зміну тісним печерним келіям та невеликій каплиці
— церкві в ім'я Святої Богородиці. Нова
дерев'яна церква Різдва Богородиці була споруджена 1062 р. на вершині
надпечерного пагорба, подарованого князем Ізяславом Ярославовичем. Довкола
розташувалися келії ченців у вигляді окремих будинків, трапезна із поварнею та
комори. Уся територія була захищена огорожею з монастирською брамою на
західному боці. Таким чином за ігуменства Феодосія впродовж кінця 50-х —
початку 60-х років ХІ ст. розпочалося формування архітектурного ансамблю
Києво-Печерської лаври.
На відміну
від Антонія, Феодосій був противником
відлюдництва, вважаючи, що ченці повинні жити громадою в обителі. Тому,
невдовзі після переселення до наземного монастиря, коли кількість іноків
досягла 100 осіб, необхідно було запровадити статут чернечого життя: на території монастиря не заборонялося
перебування прочан і навіть жінок; іноки поділялися на велико- і малосхимники; ченці
повинні займатись читанням книг у вільні від виконання послуху дні тощо.
У добу
ігуменства Феодосія в Києво-Печерському монастирі було започатковано книжкову справу — переписування, написання та
збирання рукописних книг.
Останні часи
життя Феодосія Печерського описані в «Житії Феодосія Печерського» Нестора
Літописця та у «Повісті врем'яних літ» Провівши Великий піст у своїй келії,
зустрівши Великдень, Феодосій захворів. Через 5 днів, на зібранні братії був
обраний новий ігумен Стефан. Наступного дня хворого відвідав князь Святослав із
сином Глібом, a Феодосій дав останні настанови новому ігумену. На восьмий день
після Великодня о 2.00 годині ночі 3
травня (за старим стилем) Феодосій
Печерський помер. За заповітом, поховали його у тому одязі, який завжди
носив, у Дальніх печерах, де він жив і усамітнювався під час Великого посту.
Питання про
канонізацію Феодосія Печерського було порушено у Києво-Печерському монастирі на
початку ігуменства Никона Великого (1078—1088). У зв'язку з цим під його
керівництвом Нестор Літописець написав твір «Житіє преподобного отця нашого Феодосія,
ігумена Печерського». Продовжив справу Никона Великого п'ятий ігумен Києво-Печерського
монастиря Іван. 1091 року ченці Києво-Печерського монастиря вирішили відкрити
мощі Феодосія для доведення їхньої нетлінності, що є необхідною умовою
канонізації, і перенести їх до Успенського собору. 13 серпня ігумен Іван,
Нестор Літописець та двоє довірених ченців уночі провели розкопки келії
Феодосія, під ранок нарешті відшукавши домовину. Уранці мощі Феодосієві із
тем'яном та свічками, і принесли й перенесли до рідної церкви Успенського собору.
1103 р. ім'я Феодосія Печерського за наполягання князя було внесено до
Синодика.1619 р. архімандрит Києво-Печерського монастиря Захарій Копистенський
помістив у святкову мінею (Анфологіон) поруч із вселенськими та
загальноруськими святими імена 24 Печерських преподобних.1762 р. церква
проголосила 45 преподобних у Дальніх печерах і 73 у Ближніх печерах святими. 1240 р., напередодні
монголо-татарського спустошення, мощі були заховані ченцями «під спудом»
Успенського собору так, що їхнє місцезнаходження досі залишається невідомим.
